Бережанський район

Отже, як я і писав раніше, 1530 року польський король Сигізмунд І надає Бережанам Магдебурзьке право і передає місто роду магнатів Синявських, які володіють Бережанами упродовж майже двоста років. Першим власником міста став воєвода руський і великий коронний гетьман Микола Синявський – онук засновника династії Рафаїла Грановського. Синявський, що отримав місто за численні військові та загальнополітичні досягнення, переїжджає до Бережан з Синяви (пізніша назва поселення - Соколівка, Жидачівський район Львівської області) і влаштовує тут свою резиденцію.

У 1530 році Бережани отримали Магдебурзьке право. Вже протягом чотирьох наступних років сформувалася планувальна структура Ринкового майдану, яка дійшла до наших днів. В її основу було закладено німецьку схему побудови, де в середині чотирьохкутної площі знаходиться ратуша, а в різні боки розходяться радіальні вулиці.

Середмістя Бережан – рай для любителів модерну. Уважний мандрівник відкриє тут для себе багато цікавого, особливо, якщо має достатньо часу для огляду міста. Окрім замку, ратуші та старовинних храмів центр Бережан надзвичайно багатий на різноманітні шедеври громадської архітектури. Це – будинки банку, суду, гімназії, і поштамту, це – оригінальні вілли, це – магістрат і синагога.

У 1530 році Синявські отримали у власність Бережани і збудували замок. Пізніше, в двох кілометрах від міста магнати облаштували собі резиденцію. Місце вибрали по-справжньому райське: серед мальовничих опільських пагорбів в оточенні дрімучих лісів. І назва місцевості була і є відповідною – РАЙ.

Подорожуючи з Бережан до Біща випадково помітили з Ніком вельми симпатичний костел-капличку у селі Надрічне. Будь-які пошуки інформацію про пам’ятки в Інтернеті і літературі не дали результатів. Костел-загадка відсутній навіть в переліку місцевих пам’яток.

Якщо ви подорожуєте автотранспортом з Бережан до Поморян чи Золочева, обов’язково будете проїжджати мальовниче село Урмань, розташоване над річкою Золота Липа. Перша писемна згадка про село датується 1385 роком, а сама назва має татарські корені. «Дрімучий ліс» - так можна перекласти на українську назву цього опільського поселення.