У 2000 році був я вперше у Місхорі. Найкращий, на думку багатьох, курорт південного берега Криму виправдав мої уявлення. Чисте море, лагідне сонце, гори, пальми. Поряд легендарне «Ласточкине гніздо», Воронцовський палац, гора Ай-Петрі. Правда, із транспортом тоді було не дуже добре – майже всюди доводилося ходити пішки. Пішохідні мандрівки, звичайно, корисні, але пригнічували численні огорожі, трохи занедбаних санаторіїв, практична відсутність об лаштованих тротуарів, численні радянські довгобуди-недобуди, натовпи курортників та кусючі ціни.

Районний центр Косів розташований у південній частині українського Передкарпаття на берегах річки Рибниця. Географічно це вже не Гуцульщина, але здавна Косів був чи не головним торговим осередком Гуцульщини, адже лежав на перетині основних шляхів, які сполучали Карпати з Галичиною та Поділлям. Нині кількість населення міста становить трохи більше 8 тисяч осіб. Хоча розмірам „білого дому” Косова могли б позаздрити і значно більші міста.

Невідповідності

Національний технічний університет „Київський політехнічний інститут” – ну для чого так було псувати назву? Вийшло ніби це й не університет і не інститут. Особисто я, випускник університету імені Тараса Шевченка, не сприймаю ті університети, що раніше були інститутами або, навіть технікумами. Ну не може бути університет автодорожнім або авіаційним, тому що його функція значно глобальніша – університетська освіта.

Назва містечка ГЛИБОКА (9,2 тис. мешканців) – адміністративного центру Глибоцького району, походить від міста його розташування: поселення дійсно розташовано у глибокій долині. Назва вперше згадується у 1438 році у молдавській грамоті, згідно з якою молдавський господар Ілля І наділив місцевістю під назвою Глибока придворного суддю Петра Гудиму. В іншому історичному документі того ж року поселення згадується, як запустіла місцевість в урочищі Чорна Поляна.

Велике село Чудей з населенням 5 тисяч мешканців, розкинулося у міжріччі Малого Серету і Серетелю, а свою стару назву – Чудин отримало завдяки невеликому потоку, що протікає через село. У радянські часи село називалося Міжріччям.

Сокаль - найпівнічніше місто Львівщині. Територіально - майже Волинь. Та все ж таки Сокаль - справжнісінька Галичина у кращому розумінні цього слова. В місті багато цікавих архітектурних пам'яток, а навколо міста пам'ятки ще цікавіше. Сокаль і Сокальщина - це, передусім, гарно збережений комплекс Бернардинського монастиря у присілку Жвирка. Саме він манить на північну околицю Галичини туристів. Але ми залишимо кляштор "на потім", а сьогодні прогуляємося центром міста у пошуках місцевих цікавинок.

Один з найбільших вузів в області, в якому навчається 10 тисяч студентів. 11 факультетів - агрономічний, економічний, біолого-технологічний, екологічний, ветеренарної медицини, юридичний, лінгвістики, заочної освіти, довузівської підготовки,інститут євроінтеграції, підвищення каліфікації), 6 технікумів (Білоцерківський, Козелецький, Компаніївський, Золотоніський, Олександріївський, Бобринецький).

Перша письмова згадка про КІЦМАНЬ (7,6 тис. мешканців) датується 1413 роком. Цей населений пункт згадується у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго від 6 червня 1413 року, згідно якої він дарить «великий Коцман з усіма його присілками» своїй тещі Анастасії. З цієї грамоти стає зрозумілим, що Кіцмань вже тоді був значним поселенням. Його розвитку сприяло розташування на перехресті доріг, які з’єднували долини Дністра і Прута.