Була середина листопада. Гірські вершини вже стояли під снігом, а у долині, якою котив старенький "ЛАЗ", висіла неприємна липка і холодна мжичка. Навколишні краєвиди чавили своєю похмурістю, але ще більше чавили розмови пасажирів, на які я відразу не звернув уваги. Вони стосувались "загробного" життя та догляду за могилами. "Той вмер, а та ще раніше вмерла... Всі ми там будемо" - долинало з усіх боків. "Жах якийсь" - подумав я.